У хаті чисті стіни, красила їх сама.
І щоби ті бруднити — не тягнеться рука.
Маленька чорна крапля з’явилася. А як?
Для мене гірку прикрість вчинив який “мастак”?
Стіни доглядала від пилу й павутиння.
Ніби й не забракло у праці цій терпіння.
Та що тепер казати? - Десь не впильнувала,
Й двері свого дому не щільно зачиняла.
Для мух була нагода проникнути в житло,
І чистоти безплямної мовби й не було.
Що ж? Знову за роботу — і мию, і крашу.
Та знаю, дуже скоро порядок наведу.
Зайвої роботи могло би і не бути,
Коли б на всі щілини сітку натягнути.
Учуся на помилках. Стараюся, крашу,
І пісеньку співаю: “Мух більше не впущу”.
...Отак і гріх прийшовши — чорнить і сум несе,
Собою закриває все праведне, святе.
Пильнуй за своїм серцем, бо з нього йде життя,
Досліджуй і виконуй поради від Христа.
Тоді не буде болю і смутку від руїн,
Нехай на троні серця панує Божий Син.
Коли ж ти і спіткнешся, то рук не опускай,
Роботу очищальну Спасителю ввіряй.
Й знов Божою красою наповниться душа,
Як виріб відшліфує Ісусова рука.
Та перше на питання дай відповідь собі:
Чи “стіни” від початку окрашені в Христі?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Жизнь с избытком. Притча - Андрей Скворцов Эту притчу Господь показал мне еще 15 лет назад. Я рассказывал ее, когда была возможность, друзьям. И вот сейчас Господь вдохновил меня на то, чтобы изложить её для множества читателей. Возможно, она послужит Божьей воле в таком виде значительно больше. Обратите внимание в ней на один момент. Мертвое поле, это наша душа, мертвая по преступлениям. Юноша старался преобразить поверхность поля. Сущности поля коснулся Бог, когда юноша уступил Ему. Гордый дух был сокрушен. Умер и воскрес со Христом. Господь желает воскресить и нас, а мы часто довольствуемся только тем, чтобы на нашем мертвом поле было незаметно камней.
